На нас смотрят отсюда
Locations of visitors to this page
Free counters!
Поиск
Поиск по сайту:

Пожертвование для газеты "Відвага"

Пожертвование для Благотворительного фонда \"Відвага\" и газету \"Відвага\"

Друзья!
ВЫ ХОТИТЕ ПОМОЧЬ ЛЮДЯМ? ПОДДЕРЖИТЕ НАС И МЫ СМОЖЕМ ДОНЕСТИ ЕВАНГЕЛИЕ ИМ.
Если Вы можете оказать финансовую помощь для выпуска и распространение газеты «Відвага», то мы просим Вас сделать это. Много людей получают ответы на многие интересующие их вопросы. Помогая, Вы делаете вклад в миссию и в проповедь слова Божия. «И сказал им: идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари». (Мар.16:15)

Благодаря вашем пожертвованиям мы выходим
30 000 тиражом. Слава Богу!

Есть возможность перечислить средства и на карточку Приватбанка номер 5169 3305 1648 4315 на РОБФ \"Відвага\".

Paypal:vidvaga@meta.ua

ПОКАЯННЯ ДАЄ ТІЛЬКИ БОГ

Мирослав Козак
Рівне

ПОКАЯННЯ ДАЄ ТІЛЬКИ БОГ

Своє свідчення я пишу для тих, кому зараз дуже важко, кому світ здається чужим і сірим, в кого депресія і безвихідь. Повірте, завжди є вихід. Бо є Той, хто потішає. Це наш Господь. І щаслива та людина, яка до Господа приходить з дитинства і живе з Ним завжди.
Хтось може сказати, що багатство дає щастя, задоволення, але це спірне питання. Багатство без Бога – тримає серце людини, а не людина тримає його, як нам інколи здається. В основному діти заможних батьків, маючи все, щастя шукають в наркотиках, випивках, в розгульному способі життя, ступаючи на слизьку дорогу, де вже приготовлена пастка на життя цієї дитини.
Так було і зі мною. У свої 16 років я мав «Мерседес-124» (на той час один з крутих), в 17 – кафе, в 18 – основний акціонер Млинівської та Демидівської мебельних фабрик, до двадцяти років мав мільйонний бізнес з Рівнегазом. Чи був я щасливий? Тепер точно можу сказати, що ні. Гроші, коли їх багато мало радують, постійні тусовки, диско-бари настільки надоїли, що шукаючи спокою в свої дев’ятнадцять, я одружився. Господь постійно був зі мною, через совість Він показував мені де і що я не так роблю. Чим більше ставало грошей, тим більше серце моє черствіло від гордості.
І в одну мить, коли стояло питання вибору справедливості, я звернувся до Бога: «Боже, якщо Ти є, не втручайся в моє життя, я сам собі як Бог».
В 2004 році, я з дружиною і донькою поїхали відпочивати на море в м. Судак. Одного дня, перебуваючи там, я вирішив поплавати під час шторму. Море почало штормити з великою потугою і силою, хвилі не давали набрати повітря, мене знесиленого відносило все дальше від берега, захлинаючись під бурхливими хвилями з повними легенями солоної води, переді мною вмить промайнуло все моє життя. Не знаю, як я помітив стривожений, переляканий страхом, погляд своєї дитини. І тоді, втрачаючи надію на спасіння в своїй немочі і безсиллі я, хапаючись за соломинку віри, звернувся думкою до Бога: «Боже, якщо Ти є, дай мені півроку, і я покаюся та кину палити». В голові крутились слова мого діда: «Якщо ти хочеш щось в Бога попросити, то спочатку пообіцяй Йому щось, що ти виконаєш». Після того, як я з проханням в думках звернувся до Бога, море викинуло мене ледве живого на берег.
На другий день переді мною знову стало питання: взяти цигарку, чи взяти Біблію. Йти за Богом, чи йти, як я рахував, «по своїй дорозі». В моєму розумінні йти за Богом, – це або стати монахом, або піти в штунди. Якесь сіре життя. А тут на одній із фабрик я мав відкрити диско-бар. В моїй уяві були дівчата, стриптиз, тусовки, п’янки… Я знову взяв в руки цигарку, запаливши її, мені просто було цікаво, а що буде, якщо я недотримаю цієї обіцянки перед Богом? Заспокоював себе, а можливо це не Бог мене витягнув, можливо це я сам виплив. Хоча прекрасно розумів, хто мене витягнув з того пекла.
Буквально через хвилин двадцять Набережну покрило мороком, небо затягнула чорна хмара, вітром зносило все, що тільки можна було. В цей час якийсь голос говорив мені в серце: «Зупинись, Мирославе, поки не пізно»!!! Та я йшов проти своєї совісті.
Там, в Судаку я думав, що вибрав йти по своїй дорозі так, як я жив, але зовсім все йшло не так. По Набережній продавали різні монетки зі східними ієрогліфами, всередині яких був вибитий квадрат, свого роду амулет, переплетений червоними нитками. Також різні статуетки з жирних вузькооких чоловічків (хотеїв), жаб з монетами в губах, черепах, різних драконів, і весь задум був в тому: якщо людна буде вірити в ці ідоли, то вони принесуть щастя, радість, гроші, благополуччя, але відведуть далеко від живого Бога, хоч я над цим зовсім не задумувався. «Повівшись» на цю східну релігію Фен-Шуй, в якій сатана показується в образі ангела світла, вона стала рушійною силою в моєму житті.
Приїхавши з Судака, я практично не переставав відвідувати казино, рулетки. В сім’ї життя не було. В моєму бізнесі відбувалась серйозна «яма», проблеми одна за одною просто захлинали, повна безвихідь, в світі кажуть – «чорна полоса». Здавалося, чорніше вже не буває.
Одного прекрасного дня, Господь привів мене до мого однокласника Курбацького Романа в Остріг, який і розповів мені про Ісусову любов до мене. Мені було дивно чути про Бога від Роми, бо по школі я його знав як «одірвиголовою». Коли він свідкував, як Бог зцілив його брата та звільнив від наркотику, до нас підійшов його батько Василь, який також почав свідкувати, як Ісус змінив життя його дітей, які колись сокирами кидалися один на одного, а сьогодні брат до брата говорить: «Я тебе люблю». Раніше Василь не спішив йти до Ісуса, він вважав себе нормальним православним віруючим. Та Господь допустив в його житті автокатастрофу. Коли він опинився біля розбитого автомобіля, він відчув страх, і вмить задумався про своє подальше перебування в вічності. В ту ж хвилину, ставши на коліна, попросив в Христа прощення за все безбожне життя.
Вислухавши його свідчення, я був впевнений, що нічого подібного зі мною не станеться. Не пройшло й неділі, під час православного посту, виїхавши з Нетішинської АС, я попросив свого шофера сісти за кермо. В той день я заложив піст, тому що весь бізнес рушився. І, не включивши повороту, я повернув ліворуч. Звідки не візьмись на шаленій швидкості виїхала інша іномарка, яка вдарилась в нас і зробила з мого Ланоса кусок металолому. По Божій милості ми залишились живі. Вилізши з автомобіля, приморочені від удару, було таке відчуття, що біля мене стоїть Ісус. Господь привів на пам’ять штормове море, з якого Він мене витягнув, і свідчення батька Роми, який біля розбитої машини покаявся. Ісус давав покаяння, кажучи в серце: «Дитино, зупинись, зупинись, бо станеться біда». В той день потрібно було сказати працівникам ДАІ неправду, що я увімкнув поворот, щоб вийти з цієї ситуації правим. І я в думках подумав, потім покаюся, не зараз, встигну ще. Я тоді не підозрював, що це була в моєму житті друга зупинка, по якій Господь зупиняв мене на моїй слизькій дорозі.
Через малий проміжок часу в мене виник конфлікт через мій «Мерседес» з одними людьми, які відвідували протестантські церкви. І мої погляди, стосовно віруючих, змінювались не на краще. Після чого, мені одні знайомі запропонували звернутися за допомогою до однієї окультисти в с. Мізоч, щоб вона допомогла вернути все те, що я за весь період свого часу втратив. Що я і зробив. Прийнявши мене, вона сказала, щоб я привіз їй фотографії всіх своїх близьких родичів і тоді вона зніме прокляття з родини. І от коли я привіз фотографії всіх своїх рідних, то вони ніби змовилися, почали хворіти страшними хворобами: у доньки тахікардія серця, у матері пневмонія, запалення легень, у вітчима – інсульт. Після того я прийшов за амулетом до цієї чаклунки, а вона мені говорить: «Мирослав, я можу тобі допомогти. Але є одне АЛЕ! Яке але? І тут я згадав море, з якого врятував мене Господь, аварія, як Господь зберіг життя. А вона неначе читає думки і говорить: «Я відьма і служу сатані. Якщо ти в мене повіриш, я тобі допоможу». В мене мурашки по тілу пробігли, і я подумав про себе: «Куди відступати? Ай! Господь прощає, і ще раз простить!» І я погодився.
З того часу, я не знаю, що сталося в духовному світі, але я розумів, що я відрікся від Бога і Бог забрав свого ангела захисника від мене. Страшний холод пройшов струмом по мені. Тисячі голосів кричали: «Ти наш». В мені закрався страх, моя незайнята душа підпадала сильному демонічному нападу, таке відчуття, що хтось мене переслідує. На другий день я проснувся від того, що мене щось душило від сильного болю на щитовидці. Протягом місяця у мене була температура 37:1, 37:3. Мене направили до лікаря онколога, який оглянув мене, і сказав, що в мене підозра на саркому горла, тобто рак. Знаходячись в стресовому стані, я почав аналізувати своє життя, чого це все так сталося. Раптом, ніби туман розсіявся перед очима, прийшло просвітлення. Коли я топився на морі, то в Бога просив, щоб дав півроку, протягом якого я мав покаятися і кинути палити. Бог врятував мене. Зупиняв через аварію. Та на жаль, я не зупинявся і ще більше грішив перед лицем Господнім. Господь був вірним рівно півроку так як я попросив, Він, терплячи мою поведінку, чекав на мене. Останнє що я зробив, це пішов за допомогою до відьми, результатом чого захворів на рак.
Сумнівів про те, що Бог є в мені не залишалось, я не знав як діяти, але твердо розумів, що тільки Господь може мені допомогти. В той момент я був банкрутом, та в мене залишилась апаратура для диско-бару. Взявши її, я відвіз в Остріг та залишив для Євангельскої церкви, в яку ходив Роман, я хотів чимось викупити свій гріх та не знав як каятись, вставши посеред церкви я розказував про всі свої гріхи зі слізьми на очах, сповідуючи їх перед всіма. Сповідь була, та не було відчуття прощеності. Я дуже хотів на реабцентр, та на той час для мене не було місця. Шукаючи Бога, я поїхав в Біліївський монастир, там цілу службу вистояв на колінах, після чого до мене підійшла монашка і сказала, що Бог по особливому діє в Почаєві, там були випадки як Бог зцілював людей.
Я розмів, що часу в мене залишилось дуже мало, вставши в шість ранку, я пішов пішки з Рівного до Почаєва, десь біля п’ятої години, натерши до крові ноги, я був в Дубно біля літака. На другий день потрапивши до Почаєва, пішов до сповіді, до причастя, на Божу гору з’їздив, в Онишківцях до «Джерела святої Анни», там треба було три рази з головою окунутись. Настільки була вода крижана, що я звідти виліз, то дякував Богу що Він мене зцілив. Якраз в той час возили по монастирях ніби «кровоточиву ікону» і навколо неї потрібно було обійти три рази, а я обійшов два і за це дуже переживав, що Бог може не зцілити мене.
Приїхавши в Рівне, я хотів запитати в Бога, чи зцілить Він мене. Доставши з серванту три томи Біблії старослов’янського перекладу «Толковая Библия», які пилюкою припали, бо я їх старався не відкривати, мені здавалось, що вони дуже святі книги до яких можна тільки молитися, а не читати їх. Запитавши в Бога, чи зцілить мене, я розгорнув одну із книг, де було до мене Слово: «С женой обручишься и другой будет спать с ней, дом построишь и не будешь жить в нем; виноградник насадишь, и не будешь пользоваться им. Вола твоего заколют на глазах твоих и не будешь есть его, осла твоего уведут от тебя и не возвратят тебе. Сыновья твои и дочери твои будут отданы другому народу; глаза твои будут их высматривать всякий день и истаивать по ним, и не будет силы в руке твоей; И придут на тебя все проклятия эти, и будут преследовать тебя и постигнут тебя доколе не будешь истреблен, за то, что ты не слушал гласа Господа Бога Твоего, и не соблюдал заповедей Его и постановлений Его, которые Он заповедал Тебе».
Господи, чого це сталося? Знову, запитуючи в Бога, я перелистував Біблію:
Ты совершен был в путях твоих со дня сотворения твоего, доколе ненашлось в тебе беззакония. От обширной торговли твоей внутреннее твое исполнилось неправды, и ты согрешил. И я низвергнул тебя как нечистого с горы Божией, изгнал Тебя херувим осиняющий из среды огненних камней. От красоты твоей возгордилось сердце твое, от тщеславия твоего ты погубил мудрость твою. За то Я повергну тебя на землю пред царями отдам тебя на позор. Множеством беззаконий твоих в неправедной торговле твоей ты осквернил святилища твои. И я извлеку из среды тебя ОГОНЬ, который пожрет тебя; и я превращу тебя в пепел на земле пред глазами всех видящих тебя; все знавшие тебя изумятся о тебе, ты сделаешься ужасом и не будет тебя вовек».
-Боже. За що?
-Чтобы нехулилось Имя Мое!
-Бог. Дай життя!
- Нет мира нечестивым !!!
-Бог. А що дальше на мене чекає?
- Тьма и скрежет зубов!
І тут, я навіть не можу описати, яким жахом був обгорнутий мій стан. Я розумів одне, що хтось мені виніс вирок через Біблію. В мене мурашки пробігли по тілу, волосся дибом стало. Мені перехоплювало подих душа просто виривалась з мене, кричала.
Взявши ці Біблії я прибіг в сусідній будинок там де жив Романа батько Василь. Розповівши йому все, я стояв разом з ним на колінах, ридаючи, каявся, та відчуття того, що Бог мене простив в мене не було. Василь дав мені Новий заповіт і сказав, щоб я поки відложив ці Біблії і не відкривав їх, що я і зробив.
Вдома я молився і постився, читаючи на колінах Новий Заповіт , дійшовши до місця:
«Все проститься, а хула на Духа Святого не проститься ні в цім віці, ні в майбутньому».
Мені було цікаво, чи це не мій гріх, який не проститься ні на цій землі, і навіть на страшному суді я не зможу попросити в Бога прощення і Він не простить мені.
Взявши в руки Новий Заповіт, я знову прийшов до Василя, його не було на той час вдома, пройшовши по своєму мікрорайону Північному, зустрів “Свідків Иегови” і запитав в них, що це за такий смертний гріх: хула на Святого ДУХА??? На що вони, діставши брошурки, зачитали такий смисл: фарисеї, знаючи Бога, йшли проти Бога і цей гріх їм Бог не прощав. На що я подумав: «З дитинства від православних священників чув застереження не ходити до бабок. Бог мене на морі спас. Біля машини зберіг Духом Святим. А я пішов до відьми, пішов проти Духа Святого. Значить це і є той страшний гріх, який не проститься ні в цім віці, ні в майбутнім. І це був мій остаточний вирок, я розумів, що немає вже ні однієї «ниточки віри», за яку можна було б вхопитися.
З того часу я вже не постився, не молився, розуміючи те, що яка різниця як я доживу ці дні, залишені мені Богом на цій землі. Я прийшов в ту материнську кімнату, де розпочиналось моє дитинство. Мені вже не хотілося ні машин, ні бізнесу, нічого, одне тільки жалів – за життям, яке Господь мені послав. Я хотів повернути не гроші, не бізнес, а хотів повернути час назад, щоб прожити життя інакше, по-християнському. Але це була лише моя мрія. Спиваючись і спалюючи по чотири пачки цигарок добу, я хотів напитись і забутись, щоб знайти хоч в чомусь спокій душі. Забути те слово, яке було до мене з Біблії, та навіть в алкогольному стані я не міг забути це слово, що до мене звучало. Коли виходив на вулицю, щоб просто пройтися по цій землі, розумів те, що ніколи вже не буду по ній ходити, нічого мене не радувало, дивлячись на небо, на сонце, на хмари, хотів просто надивитись, розуміючи що ніколи в аду я не побачу світла, хотів вити як вовк, і як ніхто розумів почуття того розбійника на хресті, який хотів повернути життя, та не міг, бо за свій вік наробив багато злого, одне тільки залишалось: можливо Той, який за нього молився висячи біля нього на Голгофському хресті, просто згадає в вічності, що був такий чоловік.
Пригадую одного дня я поїхав попрощатися зі своєю донькою, на той час дружина вже зустрічалась з іншим, а дитина була в її матері в с. Оженіно. І донька вилізла мені на шию, ображена зі слізьми на очах каже: «Тато, ти мене забереф??? Ти мене забереф???, шепеляючи. Ці слова дитини різали моє серце навпіл. Про себе я думав: «Куди, дитино, куди ж тебе я заберу. В могилу???» Вийшовши від неї я знав, що Бог карає дітей за гріхи батьків, йшов і ридаючи просив: «Господи, не карай її. Бог, тільки не Катю. Я йшов і умаляв Ісуса. Бог, я знаю, Ти є, дай життя, щоб я міг виправити його.
Моя мама, щоб мене спасти, де тільки не їздила: по монастирях, по бабках, знахарях, лікарях. Хто що говорив, одні: «Надійтесь на Бога, інші – пороблено на смерть. Рак… та то вже все йому кінець. Один за одним звучали людські вироки в мій бік.
На початку 2006 року, недільного ранку, надворі моросив мокрий сніг, мама прийшла в Покровський Собор і дала записку, щоб священнослужитель помолився за здоров’я Мирослава. І так Господь допустив, що Священик називає по пам’яті імена своїх рідних, близьких, внуків, правнуків, а ім’я Мирослава не називає, відклавши цю записку. Мама зі слізьми вийшла з Собору і зустріла одну християнку, яка її запросила в церкву «Дім Євангелія» і розказала, що там дуже багато дітей з «перебитими крильми», та Господь ці «крила» лікує і відновлює для слави своєї. Мама почала приходити на ранкові молитви, де її підтримували в молитвах, постах люди, які мене ніколи не бачили, ім’я Мирослав не сходило з вуст молитовниць. За короткий термін Бог дарує покаяння моїй мамі, розуміючи те що своїми силами вона все одно нічого не змінить, вона віддала всі переживання в руки Божі.
Я на той час був «зламаний» повністю, важив приблизно 45 кг, в руки кров не попадала, в ноги так само, на спину ніби хтось лід приложив, холод могильний окутував мене, здавалось, що земля не може дочекатися мого тіла, постійна температура 37.3, 37.5 не спадала, мої кості викручувало, шию душило, дихати не міг на повні груди, серце настільки часто билося, що відчуття того, що вмить воно зупиниться, та душу мою заберуть навіки, не давало мені спокою, я посивів. Зчорнілий від страху, я просив в Бога:
«Забери руки, - забери ноги, тільки не посилай мене в пекло. Не посилай!!!! Прошу!!!Прости!!!» Я просто волав до Бога.
Хотів життя покінчити самогубством, бо не міг мучитись, нічого не радувало мене, абсолютно ніщо, світ мені став чужим і сірим. Абсолютно будь-яка річ, яку я бачив своїми очима, чи міг відчувати, слухати, торкатись, чи то світло, чи музика, співи – приносили мені тільки біль, глибоку біль, душа мучилася, я навіть повністю не можу передати як. Я нічого не їв, мої очі позападали, шкіра набула синюватого відтінку. Нервова система була повністю розбита, серце постійно боліло від сильного стресу.
Одного ранку мама прийшла, попросила мене, щоб я поїхав з нею на зібрання. Я не хотів їхати, бо знав, що Бог не простить, було написано: -«Ти пострахом станеш! Не хотів, щоб на зібранні люди сміялися з мене. Та, дивлячись як вона мучиться зі мною і засмученими очима просить, я заради неї поїхав. Будучи на зібранні, звучала проповідь про те, куди йде душа після смерті. Я знав, куди моя душа піде. Та були сказані слова, які торкнулися мого серця: «Ісус дарує життя вічне на небі. Небеса не заробляються. Ісус любить тебе, Він помер за тебе і прощає будь-який гріх. Коли вийшов проповідник і сказав такі слова: «Сьогодні говорить Ісус. КОЖНОГО, ХТО ПРИХОДИТЬ ДО МЕНЕ – НЕ ВИЖЕНУ ГЕТЬ, ВОН. АЛЕ ДАМ ПРАВО ДИТИНОЮ БОЖОЮ СТАТИ». Дорога душе, вийди!!!! Сьогодні Бог дає особливий статус – СТАТУС ДИТИНИ БОЖОЇ. І в моїй голові почалася війна. Думки не від Бога настільки сильно почали атакувати: ти пропащий, ти Бога зрадив, ти гірше Юди, це Бог їм прощає, а не тобі, вийди, щоб з тебе посміялись. А з іншої сторони голос: «Вийди, дитино, сьогодні твій день, завтра не буде, вийди Ісус не обманює, вийди, сам Бог тебе кличе».
І знову заклик: «КОЖНОГО, ХТО ПРИХОДИТЬ ДО МЕНЕ, НЕ ВИЖЕНУ ГЕТЬ, АЛЕ ДАМ ПРАВО ДИТИНОЮ БОЖОЮ СТАТИ».
Вставши, я не бачив людей хоча був повний зал. Я йшов кульгаючи до ІСУСА ХРИСТА, щоб Він мене простив. Попросивши прощення, я відчув присутність Ісуса біля себе, від серця відірвався тисяча тонний тягар, я почув тихий, ніжний голос: «ЗВЕРШИЛОСЬ, ТИ ПРИЙШОВ, ДИТИНО, ТИ ПРИЙШОВ». В мене тоді з’явилось відчуття ПРОЩЕНОСТІ, що БОГ мене непотрібного, проклятого простив.
Третього червня 2006 року – був день, коли Сонце засяяло мені по-новому, зі слізьми на очах в мене з’явилась посмішка, яка не сходить з мого лиця до цих пір. Це почуття, що Бог мене простив, я навіть не можу передати словами, як я радів. В той день БОГ звільнив мене від цигарок, звільнив від нечистих духів. Бог проговорив до мене:
«Не оскверняйся, ти є храм Духа Святого». Тієї ночі я нормально за весь період заснув, мене не мучили різні кошмари. Вставши вдосвіта, я пішов кульгаючи до храму Божого подякувати Богу за те, що Він мені простив. Якраз була ранкова молитва. Старші молитовниці Людмила Кузьмівна і Поліна Григорівна, побачивши мене, зраділи і сказали: «Ти, Мирославе вчора покаявся, вчора було третє число. Давай відкриємо третю приповість Соломона, що Бог хоче сказати тобі. Мені було цікаво, але знаючи, як Бог говорить, я попросив. Не треба. Та вони: «Ну, якщо щось погане, то не для тебе, ти ж вчора став Дитиною Божою».
Я хвилювався, а якщо буде слово, що Бог не простить, про себе подумав: «Я цього не переживу».
Відкривши Біблію, було Слово: «Сину мій, карання Господнього не відкидай і . картання Його не вважай тягарем, бо кого Господь любить, того він карає. І кохає, немов батько сина».
В мене з’явилась на серці радість, але бажання прожити ще хоч трошки на цій землі, знаючи, що Бог простив, але як наслідок за свій гріх з цієї землі я скоро піду. І до Бога думкою звернувся: «Але ж я помру?»
І знову Слово: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся»
І тут Бог конкретно дав розуміння цього слова: лікарі, бабки, чаклуни, люди – винесли свій вирок, а Бог говорить: «Я сотворив всю вселену. По обітниці ти став моєю дитиною». Я розумів, що мені потрібно було повірити в те, що розумом неможливо збагнути. Довіритись повністю Богу, що я і зробив. Кожного ранку я приходив на ранкову молитву, співав Богу псалми, я не молився за себе, я молився за спасіння людей, які ще не спасенні. Хоча я хотів ще прожити на цій землі, та в мене це не було основним питанням. Головне, що Господь мене простив, незалежно коли я піду з цього життя.
Я прагнув прожити кожен день, як останній, довіряючи Слову: «Шукайте ж перш за все царства Божого і правди Його, а все інше додасться».
Я знав, що я є дитина Божа, бо Бог обіцяв, і міг без нарікань прийняти все те, що Господь дасть: чи то життя, чи то вічність, бо знав за що. Та дякувати Богу, в Нього був Свій план, стосовно мене, за місяць в мене стала нормальною температура, пропала пухлина, почав набирати вагу, дівся холод, відновився кругообіг. Одним словом, Бог по вірі зціляє повністю. В Слові Божому сказано: «Шукаючий Господа без нагороди не залишиться».
Повірте, все земне, крім душі, це суєта суєт, через ці земні блага люди втрачають саме основне – свою душу для вічності. Ісус дуже велику ставку ставив на душу людини. Цих 70-80 років це дуже мало для вічності.
Дорогий друже, не заблуджуся, покаяння дає тільки Бог, можна каятися та не отримати відчути прощенності. Якщо Господь торкається – не зволікайте, бо це ваш час. Кайтесь, плачте перед Богом, щоб не було пізно. Всі, хто спасенний, благовістіть, не мовчіть, розказуйте людям про Ісусову Любов до нас з вами, спасайте взятих на смерть.

Просмотров:3657 Автор: Сано Проповеди
Похожие новости