На нас смотрят отсюда
Поиск
Поиск по сайту:

Пожертвование для газеты "Відвага"

Пожертвование для Благотворительного фонда \"Відвага\" и газету \"Відвага\"

Друзья!
ВЫ ХОТИТЕ ПОМОЧЬ ЛЮДЯМ? ПОДДЕРЖИТЕ НАС И МЫ СМОЖЕМ ДОНЕСТИ ЕВАНГЕЛИЕ ИМ.
Если Вы можете оказать финансовую помощь для выпуска и распространение газеты «Відвага», то мы просим Вас сделать это. Много людей получают ответы на многие интересующие их вопросы. Помогая, Вы делаете вклад в миссию и в проповедь слова Божия. «И сказал им: идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари». (Мар.16:15)

Благодаря вашем пожертвованиям мы выходим
30 000 тиражом. Слава Богу!

Есть возможность перечислить средства и на карточку Приватбанка номер 5169 3305 1142 4514 на РОБФ \"Відвага\".

Віктор Котовський

 

ДЕ ТИ, АДАМЕ?

 

Коли йдеться про створення світу та людей, проповідники кажуть: через гріхопадіння Бог вигнав людей із раю. Це дійсно факт, що Адам і Єва опинилися за межами свого затишного й прекрасного обійстя, але давайте-но все-таки глянемо, як там у Слові. “І вигнав Він Адама…” (Бут.3:24)  Написано: вигнав Адама. А де ж Єва? Про Єву ні слова. У деяких перекладах можемо прочитати: “І вигнав чоловіка…”, бо Адам по-гебрейському й означає “чоловік”, і є місце, де Писання, вживаючи слово “чоловік”, має на увазі взагалі людину безвідносно до її статі (Бут.1:27). Але ж ні! Трохи вище у вірші 23  знаходимо: “Тому вислав його Господь із саду Едему обробляти землю, що з неї й узятий”. Єву створено було не з “землі”,  порати  города теж не входило в її обов'язки. Треба сказати, Творець наш повівся цілком по-джентельменськи, але напевно не тільки в цьому справа.

Адам, похнюпившись, пішов… Можна собі уявити: десь там, вже за межами райських країв, зліпив він собі хижку й почав корчувати бур»яни та чагарники, звільнюючи місце  для майбутнього поля, як і належало тепер, у поті чола свого. Єва ж, теоретично, могла лишитися в Едемі. Правда, це призвело б до порушення ще однієї заповіді (“Плодіться й розмножуйтесь”), та сказавши А, як мовиться, могла сказати й Б. Триматися ж було за що: гарні умови проживання, комфорт, – все, що вони нажили з Адамом, напевно нікуди від неї не поділося, та й змій, він таки знав, як підходити до жінок.  До речі, Творець і змія не виганяв із раю. Та й навіщо! Що б він робив там без людей? А “за кордоном” відкривалося практично необмежене поле для діяльності: допомагати новонародженому людству пізнавати зло.

Єва сама пішла. Це й чисто по-житейському зрозуміло: двоє вродливих юних створінь, цнотливі чисті душі, вони були закохані, це беззаперечно. Перша любов – світла й прекрасна… Можливо, вони й не розлучалися, просто, він узяв її за руку, й вони рушили разом назустріч довгій неймовірно важкій історії. Пішла за чоловіком, пішла за мужем, пішла, як ми тепер говоримо, заміж. Як і сьогодні, в мільйонах поколінь повторюється те ж саме.

Та це не так важливо, важливіше для нас зрозуміти дещо дивний вчинок Творця. Давайте-но повернемось до того епізоду, коли Єва зустрілася зі змієм. Схоже, це була не перша їхня зустріч, – ви помітили? – вони розмовляють як давні знайомі. Змій пропонує жіночці скуштувати заборонених плодів, а вона йому відповідає: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: “не їжте його, ані доторкайтесь, а то помрете” (Бут.3:2).  Єва каже: нам дозволено”, “Бог наказав нам”… Коли це було?  Та ніколи. Бог жодного разу не казав про ці речі “їм”. Він казав Адамові, і це  сталося ще до появи на світ Єви: “Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш…” (Бут.2:16,17).  Хто сумнівається, може подивитися ще одне місце Писання. Це Бут.3:11. Бог питає Адама: “Чи не їв ти з дерева, що Я наказав тобі не їсти?”  До Єви зовсім інші слова. Жінка дізналася про заповідь Божу, звичайно ж, від чоловіка.  Передаючи їй слова Творця, Адам вносить і свій власний додаток: “ані доторкайтесь”. Поставив таку пересторогу і вірно зробив, та, на жаль, не допомогло.

Ап. Павло кваліфікує  гріх людей, як непослух (Рим.5:19). Гадаю, нам важливо зважити, якого роду цей непослух, бо він буває різний. Спротив, злісна впертість, коли людині, як мовиться, хоч кіл на голові теши, а вона робить своє, – це непослух. Інше: послала мати сина в магазин по хліб, а він про хліб забув,  купив собі морозива. Теж непослух, але без зла, без попередніх недобрих  намірів. Найкраще було б назвати це безвідповідальністю.

Ні в Адама, ні в його дружини зло в серцях ще не поселилося, але уявімо собі: робота не обтяжує, всього вдосталь, все в раю вже переглянуто-перепробувано, хочеться не те щоб розваг, а чогось новенького, незвичного. А тут така приваблива річ стоїть просто посеред раю. По-людському цілком можна зрозуміти цих ще недосвідчених у різних житейських колізіях створінь. Тут між ними особливої різниці немає. Різниця в іншому. Господь не позбавив Єву живого спілкування з Творцем, але загальні питання сімейного устрою, Він побажав виконувати через чоловіка. А що ж Адам? Коли стався гріх і Бог суворо запитує, як так вийшло, цей муж відповідає: «Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева,  і я їв». (Бут.3:12). Вдумаймось! Намагаючись перекласти всю вину на дружину, чоловік фактично відмовляється нести відповідальність за свою сім»ю.

Якби Адам серйозно перейнявся своїм найголовнішим обов'язком, то повівся б зовсім інакше.  Не став би пригощатися отруйними плодами, а взяв би дружину за руку й повів до Творця: “Отче, прости нас, ми згрішили…” І тоді істинно було б: “і стануть вони одним тілом”. І Бог неодмінно явив би їм обом Свою милість.

Це цілком реально. Як підтвердження, пригадаємо, хоча б, Мойсея. Ось як звертається він до Бога, прийшовши на гору, щоб отримати другі скрижалі Завіту: «Коли я знайшов ласку, Господи, в твоїх очах, нехай іде Господь посеред нас. Правда, що це народ твердолобий, та ти все ж таки прости беззаконня наше та гріх наш, і візьми нас Собі в насліддя» (Вих.34:9). І Господь відвертає Свій гнів від народу.

Юна Єва несла у своєму лоні все майбутнє людство. Взявши на себе її гріх, Адам досить легко міг повернути  життя планети в інший бік. Але він цього не зробив. Це зробив другий Адам, як називає Ісуса Христа ап. Павло (1Кор.15:45), Який прийняв на Себе незрівнянної тяжкості гріхи, хвороби й немочі мільярдів людей, щоб ми з вами сьогодні були вільні й отримали надію повернення до раю.

У Новому Завіті сказано прямо: «Всякому чоловікові голова – Христос, а голова жінки – чоловік» (1Кор.11:3). У певному порядку Бог доводить цей         принцип до перших людей, далі їм належало впровадити його у своє життя, пройнявшись відповідальним ставленням до Божих заповідей. Вже з самого початку Творець обходився з Адамом, як із главою сім»ї. Єва відповідала за себе, Адам – за всю сім'ю та й не лише за неї.  Саме тому на нього, як на відповідального,  й обрушився гнів Божий більшою мірою – власне, за два гріхи: один супроти Бога, другий – проти власної родини в особі, поки що, однієї Єви.

Щоб навчитися жити по заповідях, знадобилася людям ціла довжелезна й трагічна історія, кінця якій ще не видно.  Протягом її мільярди чоловіків і жінок канули у вічність, так і не навчившись. Що тут скажеш…

Безвідповідальність і сьогодні є аж надто дошкульним бичем всього українського суспільства. Ніхто вже не дивується, що державні діячі не дотримуються своїх передвиборчих обіцянок, що міста й села завалено сміттям,  що в магазині ти можеш купити під потрібною обгорткою зовсім не те, на що сподівався.  Гірко спостерігати, але безвідповідальність стоїть на одному з перших місць і серед “недоліків” святих у церкві. Сказав зроблю, – не зробив, сказав прийду, – не прийшов, або прийшов на годину пізніше.  Збираються наради, складаються різні гарні плани, а на другий чи третій день вже ніхто за них і не згадує.

Тим першим гріхом сатана прищепив людині одну із найвизначніших рис свого характеру – лукавство. Лукавство, то є вміння знайти “правдиві” причини для своїх не зовсім чистих намірів, для своєї бездіяльності й безвідповідальності.  Не ходячи далеко, візьмемо згадане вище місце Писання: «Всякому чоловікові голова – Христос, а голова жінки – чоловік» (1Кор.11:3). Дехто трактує його так: я сказав – вона мусить робити. Отже, до дітей у школу – вона, у ЖЕК – вона, ремонт у квартирі – вона, й так далі й тому подібне, вже не кажучи про її суто жіночі обов'язки – варити, прати, доглядати дітей. А муж Божий служить Богові, йому на це потрібен час. Не думаю, що Господь у таких обставинах схвально “приймає нас такими, які ми є”. Бог не просто попросив Адама звільнити місце в раю, він його вигнав, – у гніві й без жодного співчуття.

Пригадаймо, ще раніше, коли Бог поселив Адама в Едемському саду, Він доручив чоловікові обробляти той сад і  доглядати його. Що таке – доглядати? Коли люди наймають няньку доглядати їхню малу дитину, то кожний розуміє, що в обов'язки няньки входить не лише нагодувати маля й почитати йому казочок. Нянька несе повну відповідальність за дитину, доки не прийдуть батьки. Тож Адамові належало обробляти сад і нести відповідальність за його стан перед Богом.

Наш райський сад – це, щонайперше, наша церква. Минає час, церква міняється якісно. Скільки сидить у залі сильних, освічених, з солідним церковним стажем мужів, а служителів катастрофічно не вистачає! Чи відчувають брати свою відповідальність за рівень служіння,  за євангельський труд, за благодійницьку діяльність, за фінансовий стан громади, за здійснення вже прийнятих проектів і за прийняття нових, що без них церква повносправно функціонувати не може? Нарешті, чи відчувають вони, наскільки велика потреба серед  немічних посудин” (1Пет.3:7) у їхній духовній підтримці?  

Наш сад для нас сьогодні – це і вся наша країна. Ось відмічали День Конституції.  Не знаю, як в інших церквах, а в нашій навіть не помолилися. Такі ми вже духовні, такі відділені від світу! Боюсь, бо якби дійсно відділилися, то не бігали б по конференціях, де вчать, як стати мільйонером. Проста безвідповідальність.

Лукавлячи, дехто знаходить універсальне виправдання для всієї “сильної половини” наших громадян: ми виросли при комунізмі, ми так виховані, що за все відповідала партія, ми ж тільки виконували й просили. Любі брати, нехай так кажуть мирські, – з них спитає час. А ми віруючі. У нас є гідний приклад для наслідування. Це Той, Хто, будучи по плоті такою ж порошинкою серед мільярдів душ на землі, як кожен із нас, не побоявся взяти на Себе відповідальність за все людство.

У Ап. Павла є такі прекрасні слова: “Отже, я хочу, щоб  мужі звершали молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки, без гніву та сумніву” (1Тим.2:8). Розумію їх так: нехай на кожному місці у церкві, де є така потреба, буде достатня кількість мужів з гарячими серцями й чистими руками, з великою вірою й сильною молитвою, котрі задовольнили б давнє Боже бажання бачити їх перед Собою у повній відповідальності за країну, за церкву, за сім'ю.  

Просмотров:3895 Автор: feliks Литература
Похожие новости